Кому потрібен міф про багатонаціональність населення України?

Дуже часто політика будується на міфах. Наприклад, більшість військових конфліктів за межами СРСР, в яких брали участь радянські війська, виправдовувалась міфом про інтернаціональний обов’язок. Зараз, міф про багатонаціональність нашої держави використовується для сепаратистських рухів, федералістських прагнень та, навіть, спроб відсунути українську мову в Україні на другий план. Чому ми називаємо міфом тезу про багатонаціональність України,  якщо, як стверджує держкомстат, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, «на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей»?  

Спробуємо проаналізувати цю тезу, яка проходить червоною ниткою через увесь аналіз Державним комітетом статистики України  даних перепису населення стосовно його національного складу.

Отже, Україна, в якій етнічні українці становлять - 77,8%, за висновком Державного комітету статистики України, є багатонаціональною в цілому, і багатонаціональною є кожна область зокрема, тобто немає жодної мононаціональної області. Україна "аж кишить" сотнями народів і народностей.

Наприклад, аналіз стверджує: 

Івано-Франківська область. “Особливістю національного складу населення області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення тут проживають представники понад 90 національностей і народностей. Українці - 97,5%”.  

Волинська область. “Особливістю національного складу населення області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території Волині проживали представники більше 70 національностей і народностей. Українці - 96,9%”.  

Черкаська область. “Особливістю національного складу населення є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території області проживали представники понад 130 національностей і народностей. Українці - 93,1%”.

Пора вже співробітникам наших статистичних служб знати, що багатонаціональність вимірюється не кількістю зареєстрованих в Україні націй і народностей світу, і не кількістю представників цих націй і народностей, а питомою вагою тієї чи іншої нації по відношенню як до всього населення України, так і питомою вагою тієї чи іншої нації до всього населення певної адміністративно-територіальної одиниці зокрема. Тому, насправді, Україна є мононаціональною країною, адже етнічні українці нараховують 37,5 млн. осіб, і становлять 77,8% населення. Зрозуміло, що це є більше ніж ¾ або 75% населення України.

А серед національних меншин слід відзначити етнічних  росіян, які становлять 8,3 млн. осіб, або 17,3%. Проста арифметична дія додавання і ми бачимо, що в сумі представники цих націй в Україні становлять 95,1%. Залишається решта - 4,9%, причому жодна національність своєю чисельністю не перевищує 0,6% від усього населення України.

Стосовно адміністративно-територіальних одиниць України, то їх можна поділити на дві групи - "20 + 7".

1). 20 адміністративно-територіальних одиниць з 27 є мононаціональними, бо етнічні українці в них складають більше 75%. З них 13 адміністративно-територіальних одиниць є навіть дуже мононаціональними, бо етнічні українці, становлять у цих областях понад 90% населення.

2). У решті 7 адміністративно-територіальних одиниць: етнічні українці становлять: м. Севастополь - 22,4%; Автономна Республіка Крим - 24,3%; Донецька - 56,9%; Луганська - 58,0%; Одеська - 62,8%; Харківська - 70,7%; Запорізька - 70,8%. Отже, про багатонаціональність можна говорити тільки у 7 адміністративно-територіальних одиницях України, де росіяни становлять більше 24%: у м. Севастополі, Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій областях (це скоріше двонаціональність - українці та росіяни),   АР Крим (росіяни, українці, кримські татари) та Одеській області (українці, росіяни, болгари, молдавани).

І де тут статистики в масштабах України побачили багатонаціональність? Чи така була політична установка направлена для підтримання чергового міфу? А якщо так, то для чого?

Сергій Стефанко, “Остров”.